Більшість власників кафе, ресторанів і харчових виробництв дізнаються про жировловлювач тоді, коли вже виникла проблема: засмічення каналізації, штраф від інспекції або серйозна аварія на трубопроводі. А між тим цей пристрій є обов’язковою умовою для підключення до міської каналізаційної системи будь-якого об’єкта харчового сектору — і задуматися про нього варто задовго до відкриття закладу, а не після першого акту перевірки.
Підібрати відповідний жировловлювач під конкретний об’єкт допомагає розуміння того, як ці пристрої влаштовані і які параметри є ключовими при виборі.
Що відбувається з жирами у каналізаційній системі
Жири і олії, що потрапляють у каналізацію зі стічними водами кухні, поводяться передбачувано і руйнівно одночасно. У гарячому стані вони рухаються разом із водою, але охолоджуючись на стінках труб, осідають і затвердівають. З часом ці відкладення звужують і повністю перекривають просвіт труби — причому відбувається це не лише у внутрішній мережі об’єкта, але і в міських колекторах, що є підставою для серйозних претензій з боку водоканалу.
Окрім механічних проблем, жирові відкладення створюють сприятливе середовище для розвитку анаеробних бактерій, які виробляють сірководень та інші агресивні гази, що прискорюють корозію металевих трубопроводів і створюють неприємний запах у приміщеннях.
Принцип роботи жировловлювача
Жировловлювач використовує фізичний принцип різниці густини — жири і олії легші за воду, тому спливають на поверхню. Стічна вода з кухні потрапляє в камеру пристрою, де швидкість потоку різко знижується. За час перебування в камері жирові фракції спливають і накопичуються у верхньому шарі, а очищена вода відводиться через вихідний патрубок, розташований нижче рівня жирового шару.
У більш складних моделях є додаткові секції для відстоювання завислих твердих частинок — залишків їжі, що осідають на дні першої камери і не потрапляють далі в систему. Деякі пристрої оснащуються підігрівом для покращення сепарації в умовах холодних стічних вод.
Яким буває жировловлювач: огляд основних типів
Залежно від продуктивності, умов монтажу і типу об’єкта жировловлювачі поділяються на кілька категорій.
| Тип | Продуктивність | Де застосовується |
|---|---|---|
| Підземний (вуличний) | Від 2 до 20+ л/с | Ресторани, їдальні, харчові виробництва з великим потоком |
| Надземний (внутрішній) | Від 0,5 до 4 л/с | Невеликі кафе, кав’ярні, фудкорти, магазини з кулінарією |
| Автоматичний (з системою видалення жиру) | Від 2 л/с | Об’єкти з інтенсивним використанням без можливості частого обслуговування вручну |
Як розрахувати потрібну продуктивність
Вибір жировловлювача за продуктивністю — ключовий технічний момент. Занизький пристрій не справиться з реальним потоком і жири почнуть виходити у каналізацію, завищений — займатиме зайве місце і коштуватиме більше без практичної необхідності.
- Враховується кількість і тип обладнання, що підключається: мийки, посудомийні машини, котлоагрегати, сковорідки
- Підсумовується максимальна витрата стічних вод від усього обладнання в літрах за секунду
- Застосовується поправочний коефіцієнт на температуру стічних вод і вміст жиру (для ресторанів з інтенсивним смаженням він вищий)
- До розрахункової продуктивності додається запас 20-30%
У промислових моделях розрахунок виконується за стандартами EN 1825, що визначають методологію підбору для різних типів об’єктів харчового сектору.
Практична порада: якщо заклад тільки відкривається і реальне завантаження кухні ще невідоме, краще взяти пристрій з невеликим запасом продуктивності. Доповнити або замінити на більшу модель після відкриття значно складніше, ніж врахувати потенційне зростання завантаження заздалегідь.
Матеріали і вимоги до монтажу
Жировловлювачі виготовляються з кількох матеріалів, кожен з яких має свою логіку застосування. Поліпропілен і склопластик — найпоширеніші матеріали для підземних моделей: вони не кородують, мають тривалий термін служби і порівняно доступну ціну. Нержавіюча сталь застосовується для внутрішніх надземних моделей у закладах із суворими санітарними вимогами — вона легко миється і не накопичує запахи.
Монтаж жировловлювача виконується між кухонним обладнанням і точкою підключення до міської каналізації. Підземні моделі встановлюються на вулиці або в підвальних приміщеннях із забезпеченням доступу для обслуговування. Обов’язкова умова — можливість регулярного відкачування накопиченого жиру, що найчастіше виконується асенізаційними машинами або вручну для невеликих надземних моделей.
Регламент обслуговування і що буде, якщо його ігнорувати
Жировловлювач — не пристрій типу “поставив і забув”. Він потребує регулярного очищення, частота якого залежить від інтенсивності роботи кухні і об’єму накопичувальної камери. При недотриманні регламенту жировий шар у камері досягає критичного рівня і починає виходити у вихідний патрубок разом із стічними водами — ефект від наявності пристрою при цьому нульовий.
Типовий регламент для ресторану середньої завантаженості — очищення раз на 2-4 тижні для надземних моделей і раз на 1-3 місяці для підземних. Конкретна частота визначається за результатами перших місяців експлуатації і коригується залежно від реального накопичення жиру.
Автор та редактор
